Сміх крізь сльози

Блоґ: Лариса Репка

Коли я замислююсь над майбутнім нашої нещасної неньки, мені стає дуже сумно… Тоді я ввожу в ютубі фразу «янукович. приколи» — дивлюсь на вінок, двері, ахметову і т.д… і запевняю себе — це все такий фарс, трагікомедія у якої, попри все, колись обов'язково буде добрий кінець)) Примітивно просто сміятись над цим — але не примітивно ще раз нагадувати собі, ХТО він такий і який… Не знаю чому, але стає легше і майбутнє здається світлішим — можливо тому що: того з кого смієшся, не боїшся?.. Чи це вже істерія? Як думаєте?

Спробуйте і ви: www.youtube.com/results?search_query=%D1%8F%D0%BD%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87+%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%8B&aq=1

6 коментарів

Видається, що українська нація, і особливо колишнє (або й теперішнє) «помаранчеве» електоральне поле, надмірно акцентує увагу на постаті Віктора Януковича, «списуючи» на його каламбури ряд серйозніших проблем і власне невдоволення загальною ситуацією. Досвід 2005-2010 рр. показав, що «серйозніша» альтернатива не виявилась набагато ефективнішою.

та «вони» розкрутили бренд Януковича, потім столо ясно, що лохонулись. Змінювати було все дуже дорого, тому і живемо зараз з клоуном шапіто.

«живемо»)

Не будемо говорити про погане, а краще зробимо (с) Янукович

Насправді, Янукович — сучасна Україна в мініатюрі. Така ж трагікомедія всюди. Тому, нічого дивного…

президент- обличчя країни і в дзеркало не плюнеш?..
ймовірно так, маємо те, що заслуговуємо… значить сміх — це істеричне самовтішання

Народним масам у клоунаді не відмовиш. Традиція середньовічних карнавалів для декого є буденністю життя.