Підсвідомість, яка рветься на волю

Мій сон у ніч на 2 жовтня 2010.

***
Йде війна. Здається,  40-ві. Все захопили німці. Наряд з 6-7 ми солдат з рушницями в руках переслідує мене. Я тікаю. Це велике село. Я забігаю в одну велику казарму (чи ангар), а потім в іншу… навкруги лише казарми, спустошені ферми, сіно і поля… Вони позаду — вони захопили уже майже усіх крім мене. Я намагаюсь заплутати сліди, десь сховатись…

Ось — межа села! Я її бачу — село повністю обгороджено колючим дротом! Але я не встигаю туди добігти — мене схопили, але не німці, а їх заручники. Це свої — 2 людей з цього ж села: у простому одязі, виснажені і заплакані, їх змусили наздоганяти всіх.

Під прицілом рушниць солдатів, що стоять за нашими спинами, вони зв'язують мені руки, і при цьому шепочуть — тікай! Вони не зав'язують мотузку на моїх руках — а лиш накидають, роблять вигляд. Один її кінець їм наказано тримати у себе — для того, щоб вести полонених, наче скота чи собаку якусь… Вони так і роблять. Ми обертаємось до солдат, робимо один крок. Солдати бачать, що все добре і теж обертаються — в цю мить я вириваюсь і пірнаю між натягнутими нитками колючого дроту.

 Селяни притримують верхній дріт, щоб я могла втекти. При цьому самі не тікають — для них це точно кінець. А я тікаю, мої руки розв'язані. Попереду широке поле!!! Чомусь мені не стріляють в спину і я знаю, що не будуть, бо я вже за дротом! Я вільна!!!

***
***
Війна і Гітлер — мені завжди сняться не до добра — перевірено, причому переважно перед якимось глобальними змінами чи катаклізмами — перед цунамі в Індонезії, перед потопом у нас, перед грипом, перед виборами, хай їм грець… тому, можливо цей сон пов'язаний не з вагомими змінами в моєму особистому житті, а зі змінами в політичній ситуації в країні- вчора Янукович і компанія прийняли «політреформу» з поверненням до кучмізму… поки у нас — українців руки розв'язані -ми можемо тікати за колючий дріт -  на волю… поки добрі краяни пускають, поки тоталітарний режим стоїть за спиною і поки не стріляє...

***
Можливо, усі мої аналогії — не мають ніякого сенсу, але мені так хочеться вірити хоча б у якийсь зміст.

2 коментарі

Володимир Карагяур
Я не хочу і не буду тікати. Легко бути героєм там за дротом. Цього року Нобелівску премію миру тримала людина яка справді на це заслуговувала, про те що він отримав премію він дізнався від своєї дружини на побаченні у в`язниці.
Лариса Репка
погоджуюсь, це треба бути дуже сильним… цікаво 11 років в'язниці вплинуть на його погляди і творчість так як і на наших дисидентів? буде писати і протистояли далі? чи, коли вийде — втече за дріт, «де легко бути героєм», наприклад, в Норвегію, і де, може, ще чекатимуть ті півтора мільйона доларів премії...і там й залишиться? Йому фактично вистрелили у спину свої ж, це страшно — ні втекти, ні лишитись, лише спробувати виправити і поплатитись… сміливий…
я не знаю, чому мені снився цей сон, я теж не хочу тікати, я люблю нашу країну, не можна її лишати в важкий момент, а приїжджати лиш, коли все добре — це ж зрада і лицемірство… Я точно не хочу тікати, я народилась в іншій країні і могла б отримати громадянство ЄС, але не хочу, краще у своєму, старенькому домі, з протікаючою кришою))), ніж у пишному, але чужому…
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте