Коли життя за гратами краще рідного дому - 2. Інтерв'ю з дітьми з притулку для неповнолітніх
Всі вони опинились у притулку для неповнолітніх не від доброго життя.
Діану, якій скоро 18-ть – з 5 років виховував батько, його методи ставали все жорстокіші і дівчина пішла з дому… Написала в міліції заяву про насильство, і опинилась в притулку…Зараз сподівається, що її забере до себе мама…
АудіоЗапис:
— Розкажи, як ти сюди потрапила?
— У мене в сім’ї були складнощі: насилля зі сторони батька, я пішла з дому, добрі люди привели мене сюди, про що я не жалкую, мабуть…
— Одразу сюди потрапила, чи довелось десь скитатися?
— Декілька днів – перші два, я ночувала у друзів, потім я пішла в міліцію. Хлопець мій туди відвів. У міліції мені сюди сказали звернутися, що тут мені нададуть допомогу: житло, їжу і звідси вже направлять – що далі робити.
— Написала в міліції заяву на батька? Якось цю справу вже вирішили?
— Написала так. Сказали, що будуть вирішувати, я думаю, що вже були з їх сторони якісь дії…
— Мама в тебе є?
— Мама з татом в розводі – вже 13 років, я була мала і залишилась з батьком.
— Де зараз мама?
— Мама проживає в районі біля Чернівців, вона вже до мене заходила, казала, що все буде добре, була дуже щаслива, що зі мною все добре, все гаразд.
— Хочеш до неї?
— Так, так…
— Коли ти станеш повнолітньою ти повинна будеш покинути притулок…?
— Так, але в мене ще така ситуація складна – ні паспорта, ні свідоцтва про народження – в мене нічого не має, сказали, що будуть допомагати і з цим питанням — і потім вже будемо вирішувати.
— Про що мрієш?
- Щоб в мене в житті все було нормально, не так як було. Все змінити і себе і свій світогляд і взагалі – щоб в мене не було ніколи так як було до цього, повністю почати все з сторінки нової.
— Ким хочеш стати? Вже десь навчалась після школи?
- Ситуація така складна. Я після школи нікуди не пішла. І Зараз я хочу вчитись далі, але на якісь такій професії, яка потрібна людям – може перукар, можливо візаж, це буде вирішуватись потім.
— Про яку родину ти мрієш?
- У мене вже є наречений – неофіційний, два роки зустрічаємось…Але поки що хочу до мами пожити, бо я її дуже давно не бачила, ми спілкувались тільки по телефону, хочу пожити з мамою певний час, а потім вже буде видно.
— Бажаю тобі успіху! І чого ти побажаєш усім дітям, молодим дівчатам, хлопцям?
- Я бажаю, щоб у кого є якісь проблеми в сім’ї, щоб вони не боялися звернутися за допомогою до міліції до якихось органів і навіть якщо їх приводять в притулок, щоб вони не боялись – це я знаю по собі, це лиш перші дні складно, я сама звідси тікати хотіла, але потім все нормально – люди нормально ставляться в притулку до дітей, з розумінням – і перші дні проходять, а потім вже все влаштовує, я сама це зрозуміла і зараз вже добре. Дуже багато знайомих з’явилось – хтось прибуває, хтось йде на навчання, кожен день нові люди…
***
Юля теж втекла з дому через насилля батька, каже мама була поруч – та нічогоне робила, не захищала. 17-літня дівчина знайшла роботу офіціантки і півтори місяця знімала квартиру, переховуючись від батьків. Ті подали у розшук, та коли Юлю знайшла міліція – вона відмовилась їхати додому: обрала притулок.
— Яка твоя історія, як ти сюди потрапила?
— Насилля зі сторони батька, мама не захищала – стоїть зі сторони на все це дивиться. Мені це все набридло, я пішла з дому – літом півтори місяці знімала квартиру, робила офіціанткою, і потім ще підробляла, де могла, щоб мати чим платити за житло. Батьки не знали де я є, подали в розшук. Міліція, коли знайшла мене, привезла сюди.
— Назад до батьків не повернула?
- Батьки хотіли мене забрати – мама приходила, але я не хочу з ними жити
— Що ти хочеш, як ти бачиш своє майбутнє, про що мрієш?
— Ой, я таке мрію… Мрію мати свій бізнес – займатись шкіряними головними уборами, шапками!
— Десь ти навчались цьому?
— Я навчаюсь в 3 училищі – кравець головних уборів
— Як тобі в притулку, як адаптувалась, як тобі ставлення?
- Ставлення не те що нормальне, а відмінне, мені тут дуже подобається, порівняно з тим, що було у мене в житті, ніби в рай попала…Дуже подобається…
— Що б ти хотіла усім побажати?
— Хотіла за батьків… але батьків ми не вибираємо. Дай Бог, щоб в житті у всіх сталось так, як вони хочуть. Щоб не було нічого поганого, щоб на їхньому шляху були тільки хороші люди.
***
Історія 13-літнього Дімки відрізняється від попередніх. Він сам не розуміє чому опинився в притулку: гуляв собі де хотів, був з якоюсь тіткою у лікарні, а потім його привезли сюди. Зараз служба у справах неповнолітніх вивчає ситуацію у родині хлопчика і шукає відповідь на запитання: чому дитина опинилась без догляду.- Я сюди потрапив з лікарні. Я там був з тіткою.
— А чого тебе сюди забрали?
— Не знаю
— Є в тебе батьки?
— Є
— І мама, і тато?
— Да, є
— Хочеш до них повернутися?
— Да
— А де вони зараз?
— Мама дома, тато в Києві
— Чого мама тебе не приходить не забирає?
— Вона була у мене, документи роблять…
— Хочеш до неї, додому?
— Да, хочу
— І до тата хочеш, що він повернувся?
— Да!
— Як тобі тут, в притулку?
— Добре
— Скільки ти вже тут?
— Скоро буде 2 місяці
— Знайшов друзів?
— Знайшов, багато
— Чим займаєтеся тут?
— Наприклад, я деколи займаюсь спортом: граю у волейбол, бігаю, ранкову гімнастику роблю рано… Граюсь, складаю мозаїки, замітаю, помагаю старшим і молодшим
— Ким хочеш стати?
— Я хочу стати трактористом!
— Чого ти обрав таку професію?
— Бо тракторист він може і орати, і все возити, і волочити – ну, багато в тракториста роботи.
— А ти вже пробував – був у трактор?
— Да, я вже їхав сам на тракторі
— Сподобалось тобі?
— Да, їхав сам, а батько чекав збоку. Але я залетів у слуп – там де тормозити, я нажав газ
— Не покалічився?
— Ні, лиш передок зігнувся у тракторі
— А про що ти ще мрієш?
— Я мрію, щоб я міг жити як нормальні діти, як всі люди
— Що побажаєш всім дітям?
— Щастя, здоров’я… Щоб не попадали сюди, щоб грошей багато мали, щоб побистріше вийшли звідси… Здоров’я, щастя, успіху.
***
Аня свою історію розповідати відмовилась. Доки я розмовляла з іншими дітьми – вона поралася на кухні – мила посуд, прибирала, помітно було, що її тут сприймаються як свою. Ми все ж познайомились, я попросила розповісти її про притулок, про мрії і побажання всім дітям і батькам… Вона говорила і ніби щиро посміхалась, а очі весь час були мов заплакані – ще ніколи такого не бачила. Волосся в неї теж неймовірного кольору – кольору дуже яскравого сонця – природна білявка. Наприкінці розмови стало зрозуміло, чому вона тут опинилась…
— Скільки ти тут вже?
— Буде 7 місяців
— Ти найдовше з усіх…
— Так
— Як тобі тут, як себе почуваєш?
— Нормально, добре, не обіжають, кормлять, одівають, сплю тут. На вихідні дивимось телевізор – граєм в ігри даже, в такі дні – понеділок, вівторок… — з вчителями займаємось: історії цікаві розказують, про природу і ведуть нас скрізь… Тут хорошо, тут поганого нічого немає, то що додому не можна ходити, то да… скучно.
— Хочеш додому?
- Да
— Ти вже поступала кудись після школи?
— Ні ще
— А куди хочеш?
— На повара, моя подруга вона готує і пішла на повара вчитись. І я коли до неї приходила, вона мене навчила і мені сподобалось
— І про що ти мрієш?
— Мрію, щоб звідси вийти, щоб все було добре у мене
— Про яку родину ти мрієш?
— Поки що ні про яку, ще не думаю про це
— Тоді побажання – для батьків…
— Мамі, татові бажаю щастя, здоров’я, всього найкращого, щоб не скучали – скоро буду. Подружці теж привіт – щоб не скучала, приходила, не забувала… Альона, це від Ані. Щоб приходила… Може сьогодні вона почує і прийде.
— І ще загальне для усіх дітей і усіх батьків побажання...
— Діти, щоб слухались своїх батьків і не попадали сюди в притулок, щоб потім вони не тікали з притулку, щоб себе добре вели, а батьки, щоб не кричали на дітей, щоб дуже їх не пугали, щоб вони не тікали з дому…
Л.Репка,фото з інтернету
Послухати можна зі сторінки:
2 коментарі