і справді))… Якщо вкотре проаналізувати, який у своїй більшості абсурдний цей світ, але усвідомити, що ти можеш хоч одну його піщинку виправити, то можна й далі втомлюватись і виснажуватись… не дратуватись і стати вегетеріанкою)))
от і я про поняття «вистачало», я м'яса хочу, а мені на нього НЕ вистачає!!!(( Причому я дуже люблю свою роботу і що, я роблю))
погоджуюсь з невизначеним трактуванням поняття «розумна людина», нехай буде «мудра»…
а-а-а-а…
Колись я б змогла, за студентських років і аплікаційні форми відсилала на подібні тури, дуже шкодую, що не робила це активніше)) а у даний момент хочеться стабільності, домашнього спокою і час від часу тихих посиденьок у літкафе :)
мені холодно стало, коли це читала. дуже емоційно, чутливо і глибоко.
У якийсь момент, щоправда, образи одного крила і ненародженої сестри-близнючки видалися банальними, але дочитавши — розумієш: воно і є основним, і все це цілком ймовірно… Я б для більшої реальності — з радістю прочитала би більш детальний опис сну, а може й декілька разів протягом твору… але то моє внутрішнє — мабуть, особисто я, просто дуже люблю містичні сни)
скільки до цього читала і сама часом писала про шкоду від надмірного запливу у віртуальне життя, і лише тепер фраза «Одночасно жити двома життями неможливо. В одному з них ти автоматично помираєш.» — мене переконала остаточно, залізобетонний аргумент.
Гоголь знав, — щоб вирішити будь-яке питання, або зацікавити усіх у його вирішенні, його треба зробити питанням життя і смерті, й лише тоді воно стане надважливим і нарешті таки вирішиться.
коли прочитала цей коментар відреагувала, типу — справді, Алька, права, щось цей нет затягує, стільки корисного часу відбирає, а коли прочитала пост Романа Дзика, то точно вирішила скоротити своє життя у мережі і продовжити в реальному світі)) і продовження
".ми в цьому житті, як маленькі тарілочки-фрізбі,
.живемо з рук в руки, лікуючи свою самотність"
оце порівняння мені запам'яталось найбільше з усього, що було у літкафе… дуже влучно!..
і сам вірш дуже щирий. по-моєму, щирість ніколи не може бути банальністю, так само, як любов, здоров'я, надія — ніби банальні, здається! речі, але ж це основа…
банальним може бути лише те, що примітивно, а це, як на мене, далеко не примітивно, це ніжно і, повторюсь, щиро)
повністю розумію твій спосіб «не сортування»))) соромно, але часом у мене майже аналогічна ситуація — коли в голові і на душі безлад — у шафі те ж, коли все добре і до ладу: довкола така сама ситуація — і в голові, і в шафі все по поличках)
Надмірна педантичність мене навіть часом дратує. Головне — чистота, а творчий безлад, свідчить про творчий підхід))… а в цей самий час порядок — свідчить, про те, що все добре — тому бажаю, щоб у шафі і житті частіше все було у порядку!
))) Раз вже така тема пішла, зізнаюсь — теж на кухні не ас, тобто приготувати основне вмію, але так, щоб люди пальці облизували — виходить дуже рідко, а коли готує коханий — завжди дуууже смачно, мабуть, то у чоловіків справді десь в крові і смакові рецептори чутливіші)
погоджуюсь з невизначеним трактуванням поняття «розумна людина», нехай буде «мудра»…
Колись я б змогла, за студентських років і аплікаційні форми відсилала на подібні тури, дуже шкодую, що не робила це активніше)) а у даний момент хочеться стабільності, домашнього спокою і час від часу тихих посиденьок у літкафе :)
У якийсь момент, щоправда, образи одного крила і ненародженої сестри-близнючки видалися банальними, але дочитавши — розумієш: воно і є основним, і все це цілком ймовірно… Я б для більшої реальності — з радістю прочитала би більш детальний опис сну, а може й декілька разів протягом твору… але то моє внутрішнє — мабуть, особисто я, просто дуже люблю містичні сни)
до речі, цей вірш-Стриптиз найбільше запам'ятався з усього у літкафе))
я би пішла, якби воно регулярно проводилось у літкафе і з першопочатковою ідеєю)
Гоголь знав, — щоб вирішити будь-яке питання, або зацікавити усіх у його вирішенні, його треба зробити питанням життя і смерті, й лише тоді воно стане надважливим і нарешті таки вирішиться.
.живемо з рук в руки, лікуючи свою самотність"
оце порівняння мені запам'яталось найбільше з усього, що було у літкафе… дуже влучно!..
і сам вірш дуже щирий. по-моєму, щирість ніколи не може бути банальністю, так само, як любов, здоров'я, надія — ніби банальні, здається! речі, але ж це основа…
банальним може бути лише те, що примітивно, а це, як на мене, далеко не примітивно, це ніжно і, повторюсь, щиро)
Надмірна педантичність мене навіть часом дратує. Головне — чистота, а творчий безлад, свідчить про творчий підхід))… а в цей самий час порядок — свідчить, про те, що все добре — тому бажаю, щоб у шафі і житті частіше все було у порядку!